Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

"ШКОЛА-СХОДИНКИ" м.Київ

для дітей з аутичним

спектром розвитку

ГРОМАДСЬКА ТА БЛАГОДІЙНА

ОРГАНІЗАЦІЯ


Ми чекаємо на вашу допомогу! Реквізити: ВАТ Банк "Інвестицій та заощаджень", ЄДРПОУ 26188509, р/р 260081181301, МФО 380281 Реквізити: ПАТ Банк "ПриватБанк", ЄДРПОУ 40432171, р/р 26009052771112 в , МФО 300711
МЕНЮ САЙТУ
УВАГА
Для коректного перегляду сайту ми рекомендуємо
Скачать
КАТЕГОРІЇ РОЗДІЛУ
СТАТТI ШКОЛИ [14]
Материали Д.Шульженко [16]
Тони Атвуд "Аспрегрер синдром" [2]
ПОПУЛЯРНІ СТАТТІ
[СТАТТI ШКОЛИ]

Аутизм: взгляд на проблему с разных точек зрения Статья газеты" Аргументы недели" № 49 5-11 декабря 2013г. автор Светлана Радич (0)
[СТАТТI ШКОЛИ]

Н.Андреева.Что может помочь особому ребенку (0)
[СТАТТI ШКОЛИ]

Родительский клуб 2. Чувства и стратегии родителей аутистов (0)
[СТАТТI ШКОЛИ]

Аутизм не болезнь, а особенность! (0)
[Материали Д.Шульженко]

Д.Шульженко.ІНДИВІДУАЛЬНО – ПСИХОЛОГІЧНІ НЕОДНАКОВОСТІ ДІТЕЙ З АУТИСТИЧНИМ СПЕКТРОМ ПОРУШЕНЬ (0)
КНОПКА САЙТУ

ШКОЛА-СХОДИНКИ


Гаманці Webmoney
U220677039086

R123757899243

Z128686896379

E267341239635

СТАТТІ

Головна » Статті » Материали Д.Шульженко

КОРЕКЦІЯ ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ З АУТИСТИЧНИМИ ПОРУШЕННЯМИ

Діна Шульженко

м.Київ

 

КОРЕКЦІЯ ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ  З  АУТИСТИЧНИМИ ПОРУШЕННЯМИ

 Стаття доступна також на нашому новому сайті.

Вивчення аутизму нині є одним із найактуальніших і широко досліджуваних напрямів у психіатрії, психології, корекційній педагогіці.

Як відомо, особистість людей, які страждають на аутизм, що розглядається за Міжнародною класифікацією хвороб МКХ-10 (1994) як «загальні порушення психологічного розвитку» і за дефініцією «первазивні порушення», характеризується комплексним відхиленням, пов’язаним із функціональним дисбалансом афективно-регулятивної, комунікативної, соціально-орієнтовної діяльності особистості.

За стислим, але містким визначенням  академіка АПН України В.М. Синьова, аутизм – це порушення зв’язків із навколишнім світом при збереженні основних механізмів прийняття та опрацювання інформації за браком потреби у спілкуванні, первинною ланкою якого є порушення емоційно-позитивної діяльності з матір’ю. Адже дитина, за звичай, отримує інформацію від навколишнього середовища, якими є домашні умови її життя, спілкуючись  із матір’ю, яка доглядає за немовлям. У результаті йде процес становлення основних діяльнісних компонентів: потреби немовляти в спілкуванні з матір’ю, бажання чути її голос, отримувати її пестощі.

Академік АПН України С.Д. Максименко слушно зауважує, що основним психологічним механізмом формування гармонійного особистісного розвитку,  є насамперед,  «нужди дитини, реалізація яких відбувається в перші роки життя».

Щодо первинних потреб аутичної дитини, то вони «не зчитуються» матір’ю та близьким оточенням дитини, а від так вони (нужди) не беруть участі достатньої у формуванні взаємодії матері з дитиною. У результаті немовля «не сигналізує» про свої нужди, що з рештою спричинює тотальне знищення первинної емоційно-позитивної діяльності такої дитини,  її повноцінної взаємодії з дорослими. Через це дитина вдається до дій заміщення основної свої діяльності на власне аутистичну діяльність (відчужену від зовнішнього впливу), що призводить в кінцевому підсумку до усамітнення дитини й зосередження у своєму внутрішньому світі.

Отже, виходячи з викладеного і водночас апелюючи до визначення Лео Каннера (1943 р.),  про те, що сутність аутизму полягає у спотворенні психічного розвитку аутичної дитини, а також, зі свого боку, певною мірою спростовуючи його,  ми пропонуємо замінити дефініцію «спотворення» психічних функцій на їх «заміщення», тобто заміну одних компонентів психічної діяльності, що характеризують норму, на аутистичні.

Отже, слушність цієї пропозиції спробуємо довести наступною низкою аргументів. Потреба нормальної дитини вдивлятись в очі іншої людини з тим, щоб побачити в них відповідне розуміння своїх емоцій, бажань, підтримку, співчуття тощо, в аутичної дитини, набуває протилежного змісту, - тобто йдеться про страх побоювання угледіти в них відображення власної неадекватності, нерозуміння, осудження (а це, доречи, проявляється іншою людиною несвідомо), тобто те, що вона (дитина) позитивно не сприймається оточуючими  людьми. Виникає феномен відчуження, який, як за правило, не помітний для батьків. Зрештою, аутична дитина починає керувати взаємодією з дорослим, нав’язуючи йому власну аутистичну діяльність, в яку сам дорослий вступати не воліє, прирікаючи дитину на тупікову ситуацію, яка зрештою заганяє дитину в глухий кут. Таким чином, не формується механізм психологічної довіри до світу, свого оточення; онтогенетична категорія мотивів досліджувати навколишнє середовище переходить – заміщується - у форму одновимірного світу, в який дитина зі спектром аутистичних порушень вже нікого не впускає, і яка «непритомнює» від подальших соціальних зв’язків,  її особистість зрештою втрачає соціальність нових вражень, дитина не отримує нових і залишається в колі власних переживань, захопленості окремими зоровими, слуховими, вестибулярними емоціями, які вона намагається отримати знов і знов.

Підсумовуючи викладене, підкреслимо, що особистість аутичної дитини зазнає патологічних змін вже  у віці немовляти внаслідок зміщення в психічній структурі основних її компонентів, які детермінують утворення первинної діяльності – емоційно-позитивної взаємодії (спілкування) з дорослим що, своєю чергою, спричинює невідповідність наступних видів діяльності (предметної, гральної, навчальної тощо) власне аутистичній діяльності дитини.

Базові порушення особистості аутичної дитини, закладені ще в перші роки життя, зумовлюють побудову своєрідної структури особистості такої дитини. З огляду на це, постає проблема визначення типології особистостей аутичних дітей. У психолого-педагогічній літературі немає відповідних даних дані з цієї проблеми, окреслена лиш типологія аутизму, запропонована О.С. Нікольською. Означена типологія не стосується особистості аутичних дітей, а містить ознаки формування різних типів аутизму. Коротко схарактеризуємо їх:

Перша група: спогади батьків про перший рік життя таких дітей якнайсвітліші. З раннього віку вони дещо приголомшували оточуючих своїм уважним, «розумним» поглядом, напрочуд свідомим виразом обличчя. Характерні риси дітей у визначенні близьких: «випромінюючий хлопчик», «сяюча дитина», «дуже комунікативний», «справжня кінозірка». Проблеми починаються з двох років, коли дитина стає некерованою, втрачає відчуття реальної небезпеки, не реагує на звертання дорослих, не відгукується на ім’я, не простежує за вказівним жестом, не дивиться матері в очі, а напроти дедалі частіше уникає її погляду.

У дошкільному віці демонструються найбільш виражені порушення в розвитку: не розвивається індивідуальна вибірковість у контактах з навколишнім світом, збіднена прив’язаність до близьких, поведінка стає польовою, тобто відокремленої від всіх і всього, дитина просто пересувається по кімнаті, не маючи ні власних занять,  ні ігор. За дитиною потрібно постійно стежити, оскільки, вона наражає себе на небезпеку, не просить їсти чи пити, не сигналізує про біль, може бігти, не розуміючи куди і для чого.

Друга група. Дитина виявляє активне, навіть деспотичне ставлення до оточуючих, вимагає дотримання певного режиму та догляду за собою. Спілкування з матір’ю набуває примітивного симбіотичного характеру, вимагаючи її постійної присутності. У дошкільному віці формується вельми вузька вибірковість в контактах з людьми; постійність в  їжі, одязі, маршрутах прогулянок, способах контактів із рідними, фіксуються множинні страхи та заборони. Порушення сталого порядку переживається дитиною як нестерпний фізичний біль, породжуючи реакції страху, генералізованої агресії та самоагресії. Діти розмовляють короткими стереотипними фразами – штампами.

Третя група. Дитина дозує свої емоційні прояви: в одних випадках шляхом дотримання дистанції у спілкуванні, в інших – через обмеження контактів. Дитина може бути емоційною, пристрасною, дарувати захоплений погляд, але потім раптово припинити спілкування, не відповідаючи на взаємність і спроби близької людини її підтримати. Виникає рання агресія при намаганнях матері взяти дитину на руки. Дошкільний вік характеризується сформованим мовленнєвим й інтелектуальним розвитком, проте дитина починає проявляти конфліктність у стосунках з людьми, гротескні наміри в усьому настояти на своєму, нездатність змінити певну програму дій, неспроможність до діалогу. Дитина незрозуміла і некомфортна для близьких, оскільки постійно провокує їх на негативну реакцію: гнів або роздратування людей викликають у неї задоволення.

Четверта група. Для цих дітей характерною є реакція переляку на неадекватний чи навіть звичний вираз дорослої людини. Вони ласкаві та прив’язливі до близьких, спостерігається емоційний симбіоз з матір’ю, особлива нужда в постійному емоційному тонізуванні з боку дорослого. Вони пестливі та неспокійні, лякливі і загальмовані, уперті й консервативні. У дошкільному віці зберігається емоційна незрілість: дитина швидко знесилюється від вражень, легко перезбуджується; її мовлення інтонаційно невиразне й агроматичне. Можлива ситуативна кмітливість, проте вельми важко дається навчання.

Для дітей усіх чотирьох груп характерні такі ознаки аутизму:

  • обмеженість, вибірковість контактів з неможливістю активності й ініціативності в спілкуванні;
  • афективна напруженість, тривожність, агресивність у випадку змін звичної організації життя; наявність циклічних агресивних збурень і розряджень, імпульсивних агресивних дій генералізованої агресії, агресивних контактів, намагання створювати агресивні образи;
  • провокаційність і неадекватність дій у стосунках з людьми;
  • безпричинність і невідповідність страхів, що виникають у реальних позитивних для дитини ситуаціях; страх перед негативною оцінкою своєї поведінки оточуючими її людьми;
  • незвичайність пристрастей, інтересів і потягів;
  • стереотипність  дій, поведінки та аутостимуляції;
  • обмеженість дій, поведінки, мовлення, автономність мови, вербалізм, вокалізації, галасування.

Як бачимо, за цією типологією у центр уваги поставлено не особистість дитини, що зумовило б стратегію подальшої корекційно-педагогічної роботи, а лиш ознаки того, як формується аутизм. Відтак, на нашу думку, більш слушними тут прислужилися б загальноприйняті критерії, які визначають особистісні якості людини. Тобто слід доцільніше виходити з того, що на аутичну дитину, як на особистість, слід дивитися, керуючись психологічними детермінантами потенціалу дитини, а саме комплексно оцінюючи її можливості в процесі психолого-педагогічної діагностики; через визначення її нужд (С.Д. Максименко),  потреб, здібностей, особистісних смислів, уподобань, прагнень, установок.

Результати життєдіяльності відомих людей, особливості психіки яких належать до спектра аутистичних порушень, засвідчують і переконують нас у тому, що аутистичні особливості за належних умов виховання дитини не тільки не позначаються на труднощах їх реалізації, як особистостей, а навпаки - сприяють розвитку закладених природою здібностей дитини.

Так, великий німецький фізик теоретик, автор теорії відносності, лауреат Нобелівської премії Альберт Ейнштейн не розмовляв до 7 років і розпочав вербально спілкуватися лиши тоді, коли в цьому виникла особистісна потреба. Аутистична організація його життя, послідовність і педантизм проявилися  як під час його праці, так і в процесі його обов’язкових прогулянок. Постійно проходячи однією і тією ж дорогою вздовж паркану, доторкуючись палицею до його дощечок, видатний учений, випадково пропустивши хоча б одну з них, повертався і розпочинав шлях від початку паркану. Для нього не було не важливих речей, і гармонія життя полягала саме в сталості системи чи то стосувалось дощечок паркана, чи то фундаментальної теорії відносності у фізиці.

Інша визначна людина – теж лауреат Нобелівської премії фізик теоретик Лев Давидович Ландау розповідав про себе, що інтегрувати навчився в 13 років, а диференціювати вмів завжди. Легендарний вчений, який належить до стовпів світової науки, він категорично не любив писати – він міг лише диктувати. Прояви аутистичних рис спостерігались у бажанні робити все якнайкраще, тобто як вигідно собі самому, і в той спосіб, що стимулює думку, організує мислення і спрямовує на досягнення результату. У книзі дружини Л.Д. Ландау – Кори Ландау-Драбанцевої «Академик Ландау. Как мы жили» підтверджується схильність до педантичності у дотриманні свого слова: якщо, наприклад, учений, на невигідних для себе умовах пообіцяв приїхати – він мав обов’язково треба приїхати.

Композитор Вольфганг-Амадей Моцарт з дитинства міг не спати, не їсти, аби тільки грати на піаніно. Батьки композитора розуміли, що музика для нього  - це суть і спосіб існування, за допомогою музики він з ними спілкувався, заміщуючи мовлення грою на інструменті. Такий аутистичний підхід до спілкування зумовив зосередження уваги талановитої дитини на реалізації своєї потреби, яка на щастя, була зрозумілою для його батьків.

Представник чоловічого балету, великий танцівник Рудольф Нурієв, який створив власну систему танцю, не визнав авторитетів, робив все по-своєму, в людському сенсі був надзвичайною людиною для тих кого любив і абсолютно нестерпним для тих хто не хотів його зрозуміти. Мешкаючи у Парижі, працюючи в Королівському театрі, він принципово не платив за житло, вважаючи себе надбанням Франції, водночас матеріально підтримував свою колишню партнерку, яка опинилась у скрутному становищі. Він багато працював для того, аби через своє особистісне «Я» талановитої людини забезпечити високу якість особистої діяльності. Як і решта людей аутистичного спектра він любив не себе, а те, що робив, постійно вдосконалюючи свої результати, будучи байдужим до оцінки своєї поведінки та пліток про нього. Аутистичність рис особистості Р. Нурієва не тільки не гальмувала її розвиток, а суттєво впливала на якість усього його життя.

Інакше кажучи, самореалізація особистості цих аутичних людей сублімувалась у діяльність, яка стала сутністю їхньго життя, такого складного, оригінального й по суті, незрозумілого для інших.

Як бачимо особистість зі спектром аутистичних порушень, попри ознак аутизму, стає соціально-орієнтованою особистістю завдяки створеним для неї психолого-педагогічним умовам для реалізації власної діяльності.

Отже, з огляду на викладене, а також на підставі наших досліджень встановлено, що в основу типології аутичної особистості слід покласти особистісний смисл спрямування аутичної дитини. При цьому слід, на наш погляд, керуватися такою типологією:

1.      Тип симбіотичного спрямування особистості, що характеризується високим рівнем залежності від присутності певної людини (матері, батька, братів, сестер, няні та ін.). Тобто дитина може соціально реалізовуватися лише в присутності конкретної людини, в якій вона має потребу.

2.      Тип лінгвістичного спрямування особистості, що характеризується сформованим мовленням, мотивацією до говоріння, вербалізмом і спрямованістю на оригінальність, вигадливість мовної особистісної диспозиції.

3.      Тип інтелектуального спрямування (фізики, математики, філософи) особистості, який характеризується наявністю системи знань з різних форм життя проте з дещо звуженою сферою реалізації цих знань та неспроможності до поширення розумових умінь на інші аспекти життєдіяльності.

4.      Тип комунікативного спрямування особистості, що характеризується готовністю до спілкування, бути в центрі уваги та здійснювати спілкування як за умов мовленнєвої диспозиції, так і поза нею разом з тим у дитини не сформовані механізми реалізації комунікативних дій.

5.      Тип динамічно-орієнтованого спрямування особистості на розвиток здібностей, що характеризується сукупністю задатків дитини (творчих, конструювальних, спортивних тощо).

6.      Тип індиферентного спрямування особистості, що характеризується байдужістю щодо сприймання навколишнього світу, пасивним спогляданням дійсності, неспроможностю самостійно приймати рішення, бажанням уникати будь-яких, навіть спрощених ситуацій.

7.      Тип реактивно-тривожного спрямування особистості, що характеризується підвищеною чутливістю до сенсорних, кінетичних та інших подразників; наявністю фобій, страхів, побоювань у критичних для аутичної дитини ситуаціях (зміна місця проживання, в умовах перебування значної кількості людей (натовпі), за незнайомих обставин та в умовах потрапляння в незвичайні способи перебігу подій, небезпечні в розумінні дитини місця чи обставини.)

Виходячи з означених вище типологій особистісного спрямування аутичних дітей корекційно-педагогічну роботу ми проводили на основі таких принципів:

 

-  принцип оптимістичної перспективи розвитку особистості аутичної дитини;

-         принцип раннього комплексного діагностування та психолого-педагогічного прогнозу розвитку особистості аутичної дитини на підставі врахування її здібностей, мотивів і можливостей щодо виконання окремих дій та діяльності загалом;

-         принцип корекційного спрямування розвитку особистості аутичної дитини;

-         принцип становлення розвитку мотиваційних, інформаційних, операційних та емоційних компонентів комунікативної діяльності аутичних дітей;

-         принцип особливої організації спілкування дитини, спрямованої на формування уявлень про себе – «Я – концепція», про інших осіб – «Ти – концепція», взаємозв’язків між суб’єктами, оцінок міжособистісних стосунків, набуття комунікативного досвіду;

-         принцип забезпечення та систематичного підтримання емоційно-позитивного психічного тонусу дітей у процесі безперервної спеціальної освіти;

-         принцип креативного розвитку особистості дітей за аутистичним спектром порушень;

-         принцип визначення особистісного смислу аутичної дитини, як індивідуалізованого відображення справжнього її ставлення до тих явищ, заради яких розгортається її діяльність. Виникнення особистісного смислу життя дитини як одиниці її свідомості (О.М. Леонтьєв), сприяє визначенню співвідношення між суспільними та актуально-особистісними проблемами дитини та її соціалізації.

-         принцип синхронної корекції особистісних проявів та особистісного розвитку дитини.

 

Реалізація завдань корекції особистісного розвитку аутичної дитини можлива за умов врахування закономірностей становлення особистості, її соціальної інтеграції та організації освітнього корекційно-виховного процесу. За результатами нашого дослідження були визначені дві категорії дітей вік яких найбільш сприятливий до реабілітаційних та педагогічних заходів корекції аутистичних рис особистості. На основі даних вивчення дитини розроблені модульні та змістові складові відповідно  віковим можливостям, здібностям; індивідуальних програм корекції з врахуванням зон актуального та найближчого розвитку.

Категорія І. Діти від 0 до 4 років життя:

-         завчасне (у ранньому віці) виявлення аутистичних ознак розвитку дитини;

-         єдність діагностики та прогнозування розвитку аутичної дитини;

-         виявлення ознак спотворення розвитку, їх глибини, якості;

-         організація процесу модульного - окремо одним фахівцем і комплексного -  радою фахівців, вивчення особистості дитини;

Модуль 1. Аутистична складова.

Модуль 2. Особистісна складова.

Модуль 3. Прогностична складова.

Модуль 4. Діяльнісна складова.

Модуль 5. Класифікаційна складова.

Модуль 6. Організаційна складова.

Модуль 7. Вікова складова.

 

Категорія ІІ. Діти 4- 6 років (найбільша категорія):

-         фактичне, за першим зверненням, виявлення аутистичних порушень у дітей;

-         збірання даних про історію розвитку дитини;

-         аналіз психологічних труднощів сім’ї, де виховується аутистична дитина: психічний стан батьків і близьких її родичів, які опікуються дитиною;

-         особливості стосунків у родині; заповнення діагностичної картки та картки прогностичного розвитку дитини;

-         аналіз даних про аутичну дитину (спільно з  батьками).

Розподіл модулів та змісту організаційної роботи в цьому віці виглядає так:

Модуль 1. Діагностична складова.

Модуль 2. Вікова складова.

Модуль 3. Прогностична складова.

Модуль 4. Особистісна складова.

Модуль 5. Класифікаційна складова.

Модуль 6. Організаційна складова.

Модуль 7. Корекційно-педагогічна складова.

 

Узагальнюючи викладений матеріал, можна стверджувати, що дитина, яка страждає на аутизм, розвивається за тими самими законами, що й нормальна дитина; разом з тим  поміж тим під час корекційного виховання особистості слід ураховувати типологічні риси спрямованості її особистості - як позитивні на предмет її соціального прогнозу, так і негативні, пов’язані з порушеннями аутистичного спектра.

 

 

 

 

 

Література

1.      Никольская О.С., Баянская Е.Р. и др. Дети и подростки с аутизмом. Психологическое сопровождение.- М.: Теренвинф, 2005. – (Особый ребенок).- 224 с.

2.      Мамайчук И.И. Помощь психолога детям с аутизмом – С Пб.: речь, 2007.-288 с.

3.      Синьов В.М. Корекційна психопедагогіка. Олігофренопедагогіка: Підручник. – Частина І. Загальні основи корекційної психопедагогіки (олігофренопедагогіки). – К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. – 238 с.

 

 

 

 

Категорія: Материали Д.Шульженко | Додав: shodinki (17.08.2009)
Переглядів: 3596 | Коментарі: 1 | Теги: КОРЕКЦІЯ ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
СТАТИСТИКА

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Яндекс.Метрика

ФОРМА ВХОДУ
ЗАКЛАДКИ
ТЕГИ САЙТУ
ДРУЗІ

Захист прав осіб з розладами спектру аутизму

Компьютерная помощь в Киеве, Мельников Владимир

Аутизм в Україні

Ми в Facebook


ІНШЕ





Класс!
 
Новини сайту поштою

rss2email


Система Orphus


"ШКОЛА-СХОДИНКИ" © 2017


ДОГОРИ СТОРIНКИ