ОСОБЛИВОСТІ  ПРОЦЕСУ  СУПЕРВІЗІЇ  В  РОБОТІ  З  АУТИЧНИМИ
                                            ДІТЬМИ

                                   Шульженко  Д . І.          

  НПУ імені М.П. Драгоманова, Кафедра корекційної психопедагогіки

  Київ, вул. Тургенівська, 8/14; Тел.(044) 486 23 02

                    Е-mail: ikpp@ukr.net

   Стаття доступна також на нашому новому сайті.

    Корекційно-психологічна та психокорекційна робота з аутичними дітьми набуває на сучасному етапі розвитку дефектологічної науки и практики надзвичайної актуальності. Одним із значущих компонентів цієї роботи виступає готовність корекційного педагога або психолога  здійснювати супервізійні функції, що забезпечують підтримку соціальних працівників, батьків, родичів та всіх педагогів, котрі працюють з аутичною  дитиною.

   Так,  останнім часом дуже часто вживається термін «вигорання» відносно психічного стану людей, що  працюють із такою складною категорією дітей, як діти з аутистичним спектром порушень. У професійній діяльності таких людей нерідко виникають стани емоційних перевантажень, пов’язаних з інтенсивною взаємодією з аутичними дітьми чи з їхніми батьками  протягом  досить довгого часу. Психічні стани аутичних дітей, які проявляються  в криках, вокалізаціях, аутистимуляціях, агресії, самоагресії, аутизмі, повному або елективному, симбіотичної залежності від матері, дезадаптації в соціальних стосунках, гіпердинамічному синдромі, надзвичайно сильно впливають не тільки на близьке оточення дитини, але й на людей, які коригують аутистичні стани, формують у дітей вміння та навички комунікативної діяльності, систематично вправляючи дитину в необхідних соціальних уміннях, як то привітання, концентрація погляду на обличчї співрозмовника, толерантність до інших людей. Ці  зазвичай елементарні вміння в дитини, яка розвивається нормально, спонтанно (довільно) прокладають дитині дорогу до гармонійного ефективного спілкування, від якого вона бере найкраще для формування самосвідомості і, орієнтуючись на інших людей, осягає  правила суспільного життя, «примірюючи» соціально-психологічні маски, обираючи типажи для власної самоідентифікації. Що стосується аутичної дитини, то  вона не «зчитує» ні емоційний підтекст, ні істинні  наміри інших людей і вельми часто потрапляє у скрутні соціальні ситуації. Але ж і зовсім лишити її як це переважно  відбувається в сучасній Україні, у стані психологічної депривації її  не можна, адже в результаті подвоюється в рази і сам аутизм. Виникає абвівалентна ситуація: з одного боку,  мікросоціум складно розуміє поведінку, діяльність, когнітивність і мовлення аутичної дитини, а з іншого -  вона сама, розуміючи свою небажаність, повністю відмовляється від спілкування.

   Супервізія, як допоміжна й підтримуюча діяльність всіх тих, хто наполегливо, із застосування корекційних методик і технологій забезпечує «насичену міжособистісну взаємодію, основна мета якої полягає в тому, що одна людина, супервізор, зустрічаючись і спілкуючись з іншою супервізуючою людиною,  спробувала зробити  діяльність останньої більш ефективною в допомозі людям”/1/.  Інакше кажучи, супервізія – це інтенсивні стосунки міжособистісної спрямованості, в яких дефектолог ( практичний психолог,  корекційний педагог, логопед, соціальний працівник  тощо), покликаний сприяти розвитку професійної компетенції іншої людини, як то: батьків, педагогів,гувернерів, нянь, батьків, супервізує  також і самих дефектологів. Отже, супервізійний процес полягає, по суті,  у тому, що один фахівець допомагає іншому з тим, щоб запобігти синдрому  професійного вигорання, зняти стрес, переконати в правильності й ефективності його дій стосовно аутичної дитини, а батьків і родичів не тільки залучити до співпраці, а й  довести, що їхня батьківська допомога полягає в позитивному вставленні до психолого-педагогічної системної корекції, і все це чиниться для того, аби:

              - краще розуміти дитину;
              - усвідомлювати та коригувати власні реакції на аутичну дитину;

              - розуміти її психічний стан, мотиви, потреби й установки;

              - визначати динаміку взаємодії та спеціальної роботи з дитиною;

              - досліджувати свої шляхи інтервенції та їх послідовність за різного роду ситуацій;

            -досліджувати та розробляти альтернативні шляхи (варіанти) за цих чи подібних ситуацій.

      Підтримуюча, або тонізуюча, функція роботи дефектолога-супервізора – це спосіб протидії, коли спеціаліст, втягуючись у системну корепекційно-психопедагогічну роботу з аутичною дитиною, неминуче піддає,  себе впливу дистресу, болі, розгубленості та пригніченості, яких зазнає дитина, і йому, фахівцеві, потрібно навчитися усвідомлювати, як це впливає на нього самого та на інших людей, які забезпечують також корекційний процес, навчитися опановувати себе, справлятися за різних ситуацій і підтримувати, допомагати (здійснювати супервізію) іншим протидіяти будь-яким  реакціям. Через емпатійне ставлення до дитини та співчуття її батькам дефектолог-супервізор бере на себе  відповідальність за те, що корекційна робота одночасно буде ефективною як для дитини  особисто,  так і для її родинного оточення. Така підтримуюча корекційно-педагогічна робота дасть можливість родині включитись у процес  особистісного розвитку, дитини, відвідуючи з нею  гуртки, святкові заходи, спортивні майданчики, басейн тощо; а, як відомо, ще до недавна  аутична дитина мала єдиний шанс залишатися на самоті.

Література.

1. Hess A. K. Psyhoterapy Supervision: Teory, Research and Praktice. New

York: Knop. 1980.

2. Ховкинс Питер, Шохет Робин. Супервизия. Индивидуальный, групповой и организационный подходы. - СПб. ; 2002. – 352 с.